И раздрай у меня именно из-за этого: есть люди и там и сям, хорошие порядочные люди, которых я люблю, и я не хочу, чтобы их противопоставляли и натравливали друг на друга.

На Полтавщині громада УПЦ (МП) приєдналася до Київського Патріархату

У невеличкому селі Сухе, Кобеляцького району на Полтавщині, є храм святих першоверховних апостолів Петра і Павла. Село це відоме по всій Україні, бо в ньому народився великий письменник Олесь Гончар.

На батьківщині Олеся Гончара люди прагнуть Української Церкви

Довгий час і село, і церковна громада жили тихим та неприкметним життям: орали землю, сіяли в неї, збирали врожаї, годували скотину та молились Богові в міру свого розуміння. Завдяки російській агресії у парафіян відкрилися очі, люди зрозуміли, де - істина, а де - неправда. Було вирішено змінити канонічне підпорядкування церковної громади - раніше вона належала до Церкви Московського Патріархату, а тепер вирішила перейти до Патріархату Київського. Були проведені збори громади, та згідно Закону України "Про Релігійні Організації" поданий на реєстрацію Статут Громади в новій редакції. Люди сподівалися, що раз вони зробили все законно, то не буде жодних проблем, вони й надалі зможуть молитися Богові, у своєму храмі, в який вони вкладали багато років молитву, гроші і труд; зі своїм священиком, що теж перейшов до Київського Патріархату отцем Михаїлом.

Але, як писав відомий земляк сухівчан Олесь Гончар: «Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитись під час спеки». І такі «ескімоси» хутко знайшлись. Ними виявилися настоятель храму Покрови Богородиці УПЦ (МП) сми Кобеляки прот. Георгій Малета, та керівник Кобеляцького будинку дитячої творчості Сабадирь Галина Вікторівна. Їм з Кобеляк, бач, видніше як молитися сухівчанам і до якого патріархату належати. Коли 18 січня 2015 року, у святу неділю, день Навечір’я Богоявлення парафіяни храму зібралися, щоб освятити воду, та помолитися, вони побачили, що двері храму зачинені, а настоятель не може відкрити їх, бо замки поміняли, а ключі в руках у Галини Вікторівни. Отець Георгій все намагався пояснити, що українською мовою неможливо здійснювати богослужіння, бо вона не благодатна, що всі, хто підтримує церкву Київського Патріархату розкольники, а отець Михаїл віднині не має права служити, бо його заборонили. Люди його не слухали, а просто благали дати можливість зайти до храму і помолитися. Літні жінки змушені були стояти на холоді в тумані, бо Галина Вікторівна пояснювала, що службу має проводити або отець Георгій, або ніхто. Ці пусті розмови продовжувалися декілька годин, але «життя любить терплячих» - казав О. Гончар і вірним таки вдалося вмовити Сабадирь пустити їх до храму. Отець Георгій зауважив, що треба тільки Бога боятись і нікого більше, тому просив не розпочинати богослужіння до приїзду благочинного Московського Патріархату отця Василя Сверловича. Вірні погодилися чекати в храмі. Поки хтось тихенько молився, хтось обговорював події, отець Георгій непомітно утягнув з Престолу антимінс та забрав його з собою. Нарешті приїхав благочинний. Православні віряни вже вкотре засвідчили, що рішення про перехід громади є безповоротнім, і ніякі залякування не змусять їх передумати. На що отець Василь закричав:

- Ви тут нічого не вирішуєте! Я тут головний! Я все вирішую! Я благочинний! Вас мало! Треба щоб було більше людей!

Тоді парафіяни домовилися, що 20 січня на 14:00 проведуть ще одні збори, де визначать подальшу долю громади та храму.

У призначений час біля храму зібралося понад 100 людей. Приїхали навіть представники з єпархіального управління УПЦ (Московського Патріархату), очолювані секретарем єпархії прот. Михаїлом Волощуком, близько 10 чоловік. УПЦ Київського Патріархату представляли секретар єпархіального управління священик Іван Орловський та протоієрей Олександр Дедюхін. Представники МП знов і знов переконували церковну громаду, що треба слухати лише їх, що тільки вони праві, а всі інші – розкольники. Вірні неухильно стояли на своєму, тут варто процитувати Олеся Гончара: «Людині властиво прагнути вічності, знаходити в ній для себе мету і натхнення... Навряд чи взагалі є щось гідніше, як вдосконалювати свій дух, увіковічнювати себе в творіннях своїх і дарувати їх нащадкам».

А де можна знайти вічність? Лише в молитві та прагненні до Бога. Православні віряни закликали представників МП до спільної молитви за Україну, за наших воїнів, за мир, та разом відслужити панахиду за загиблими від нашестя чужинців. Духовенство МП спочатку відмовилося молитися разом, але до панахиди за загиблими один зі священників приєднався, та молився разом з духовенством Київського Патріархату. Після молебню та панахиди, рішенням зборів громади, було встановлено звернутися до кожного жителя села, щоби всі ще раз підтвердили свою належність до Київського Патріархату.

Земляки Олеся Гончара своїм рішенням підтвердили бажання будувати нову, вільну Україну, разом з Помісною Православною Церквою Київського Патріархату, підтвердили своє бажання свободи, до якої закликає нас Ісус Христос. Цей вибір нам важливо робити щодня, щосекунди, залишити гідний слід на землі, щоби довести, що Господь нам недаремно довірив Землю, і ми мудро вправлялися на ній і як достойні управителі осягнули Царство Небесне.

«Дорожіть днем - ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе - хто іскрить! Знайте, що всі ми станемо перед судом будучини, а перед тим судом ніякий володар, ніякий найбільший руйнач не переважить посліднього муляра… Зоставте ж слід… Не бляшанку з-під шпротів, покинуту на Скарбному, не купу сміття, а таке, щоб людей радувало - близьких і далеких… Дорожіть, дорожіть миттю, синочки!» (Олесь Гончар. "Собор").

Протоієрей Олександр Дедюхін

Nature: Путинская Россия разделила и поссорила ученых
В журнале Nature опубликована статья Квирина Ширмайера о прошедшей 5-6 декабря в Санкт-Петербурге Конференции научной диаспоры «Точки роста российской науки». Предлагаем читателям перевод фрагментов из этой статьи
Всего реплик: 2
Участники дискуссии: Иосиф Раскин, Alexei Tsvelik

    Иллюстрация: Bridgeman/Fotodom
Иллюстрация: Bridgeman/Fotodom

+T -

Атмосфера на конференции начала сгущаться задолго до того, как на экране появился слайд с портретом Иосифа Сталина. Но когда Андрей Старинец, физик-теоретик из Оксфорда, использовал образ бывшего диктатора для подкрепления своего призыва вернуть России ведущую роль в мировой науке — а также сплотить ряды ученых-эмигрантов в «эти турбулентные политические времена» — произошел взрыв. «Я не собираюсь больше это терпеть!» — кричал Алексей Кондрашов, генетик, работающий в Университете Мичигана. Кипя от ярости, он протолкался к выходу их зала и захлопнул за собой дверь.

На фоне российской аннексии Крыма в начале этого года и оголтелого сепаратизма, угрожающего разорвать Украину, апелляция Андрея Старинца к Сталину действительно выглядела как провокация. Но горячие споры нередко вспыхивали на встрече в Европейском Университете Санкт-Петербурга и по другим поводам. Конференция, собравшая около сотни русских ученых-экспатов и их российских коллег, выявила глубокие противоречия. (...)

«Любая дискуссия о будущем российской науки в значительной мере бессмысленна, когда страна быкует», — заявил Кондрашов после ухода с конференции. — Я люблю Россию, но перспективы здешней науки безрадостны, и меня очень беспокоит, в каком направлении движется страна».

Одной из задач встречи было обсуждения путей восстановления российской науки. Советский Союз был научным гигантом, но российская наука доныне пытается оправиться после ее практического разрушения в 1990-х. По эффективности она все больше отстает от таких конкурентов, как Китай. Хотя Россия сохранила потенциал в математике и некоторых областях физики, она уже не может догнать остальные страны-лидеры в биологических науках. (...)

Другая цель конференции — предложить способы остановить катастрофическую «утечку мозгов» из России. «Студенты и интеллектуалы бегут из страны», — заявил Михаил Гельфанд, замдиректора Института проблем передачи информации РАН. (...) Потеря научных кадров — не новая проблема для страны: согласно оценкам, за последние четверть века 30 000 ученых эмигрировали на Запад и только несколько сотен вернулись. Но многие полагают, что нынешняя позиция правительства усугубляет ситуацию. Хотя эта миграция имела и позитивные последствия для России — главным образом укрепление связей между российскими и зарубежными лабораториями — по некоторым признакам эти связи оказываются сейчас под угрозой. «Большинство из нас росли, учились и начинали свои научные карьеры в России, а затем воспользовались поддержкой и политической стабильностью на Западе, — сказал Валерий Якубович, социолог и участник бизнес-школы ESSEC в Сержи-Понтуаз, Франция. — В эти турбулентные времена сохранять связи становится все труднее, но это еще более важно».

(...) В 2010 году российское правительство запустило программу «мегагрантов» объемом 12 млрд рублей (в то время $428 млн) чтобы привлечь ученых из-за рубежа к исследованиям в российских научных центрах. Но «Зачем кому-то, кто имеет достойную жизнь за рубежом, взбредет в голову заниматься наукой в России в тот момент, когда все в этой стране пропитано ложью и запугиванием?» — спрашивает Максим Франк-Каменецкий, биоинженер из Бостонского Университета. Он опасается, что Россия вновь, как в советские времена, скатывается в научную изоляцию.

Некоторые считают, что единственный способ остановить утечку мозгов — это изменить ситуацию изнутри. Михаил Гельфанд ранее участвовал в протестных акциях молодых ученых Академии Наук. Он призвал коллег иметь «моральное мужество» самим создать политическую среду, в которой может существовать наука. «При нашей более твердой гражданской позиции многие скверные вещи в стране просто не произошли бы», — сказал он участникам конференции. (...)

И как минимум один эмигрант рассматривает политическую ситуацию в России как причину вернуться. Артем Оганов, химик и разработчик материалов, бывший сотрудник Университета Штата Нью-Йорк в Стоуни-Брук, в этом месяце переехал в Москву. Он пришел на постоянную должность в Сколковском Институте Науки и Технологий, основанном в 2011 году совместно с Массачусетским Институтом Технологий (MIT) в Кембридже. Оганов надеется помочь России восстановить ее научный потенциал. «Я не изгнанник, никто меня не обижал и я живу в мире с моей страной, — сказал он. — Меня действительно беспокоят санкции и растущие экономические проблемы в стране, но я никогда не смогу себя простить, если понадоблюсь России, а меня не окажется рядом».

Редакция проекта «Сноб» приносит свои извинения всем ученым, упомянутым в тексте, за неизбежное при двойном переводе искажение их реплик.